«Я радий, що можу бути частиною команди», – Тарас Бончевський

«Я радий, що можу бути частиною команди», – Тарас Бончевський

Про таких людей говорять: «Це – фанат спорту». Дійсно, Тарас Бончевський – людина, яка активно вболіває та підтримує розвиток спорту на Волині. Все розпочиналося з футболу, однак з часом бізнесмен став своїм і в баскетболі: надає спонсорську допомогу, активно долучається до заходів, палко підтримує БК «Старий Луцьк-Університет».

Аби дізнатися про «баскетбольну» історію Тараса Бончевського, зустрічаємося з ним на його «майданчику»: поряд – «Західшина» та «Шведхолод», бізнес-локації мецената та волонтера. Під час розмови згадуємо про благодійні «івенти» та волонтерство, «Старий Луцьк-Університет» та «Волинь», «Барселону» та Швецію. Ну й, звісно, про наших Героїв – ЗСУ.  

Знаю, що Ви людина футбольна, були активним учасником фан-руху «Волині», вболіваєте за «Барселону», граєте футбол. Однак, тепер Ваше життя пов’язане і з баскетболом. На початку цього сезону Ви взяли участь у прес-конференції «Старого Луцька-Університету» як партнер, представник соціально-відповідального бізнесу, активно долучаєтесь до ініціатив клубу та підтримуєте як спонсор. Розкажіть, будь ласка, з чого розпочалася Ваша історія в баскетболі?

  • Все розпочалося з нашого знайомства з Дмитром Чайковським. Це було достатньо давно, вже не можу пригадати конкретну дату. Я активно долучався до партнерства з ФК «Волинь»: в нас був контракт на декілька років. Футбол – це моя пристрасть та любов ще з дитинства. Баскетболом я не займався. Однак вдалося познайомитися з Дмитром Чайковським. Здається, нас познайомив покійний Олексій Веремійчик, директор департаменту молоді та спорту Луцької міської ради. Я потрапив на один з баскетбольних турнірів і з того часу ми почали спілкуватися з Дмитром Чайковським. Зараз в нас хороша співпраця. Влітку були турніри, під час яких я допомагав спонсорською допомогою. Після цього дізнався, що «Старий Луцьк-Університет» гратиме у Суперлізі. Дуже важливо, що в клубу є підтримка від влади та громадськості. В мене є бажання та невелика фінансова можливість допомогти волинському спорту. Це хороша справа, яку могли б наслідувати й інші бізнесмени. Щодо теперішнього сезону, то ми заключили договір про співпрацю і я радий, що можу бути частиною команди.  Думаю, що хлопцям дуже важлива наша підтримка. Хочеться, щоб до фінансування та підтримки «Старого Луцька-Університету» долучалося більше людей. Звичайно, ми живемо в складний час: триває війна, потрібна допомога ЗСУ. Тим не менш, коли є можливість допомогти спорту – потрібно це робити.

Знаю, що Ви любите пограти футбол з друзями. Перед інтерв’ю пригадав, що колись доводилося навіть грати з Вами на одному майданчику. Однак не футболом єдиним: принаймні, одного разу був свідком, коли Ви грали й баскетбол. Маю на увазі гру влади й бізнесу проти військових з 204-ї бригади тактичної авіації. Як гралося? Поділіться враженнями.

  • Коли я ще навчався у ВНУ ім. Лесі Українки, ми часто ходили на баскетбол з хлопцями. Факультети грали між собою. Баскетбол зі студентських років мені подобався: гарна і динамічна гра, яка потребує швидкості мислення та рухів, певної фізичної сили та витримки. Але якщо зважати на те, що це було в студентські роки, а зараз мені вже 47 років, то було дуже непросто. Тим не менш, дуже класний захід, мені сподобалося. Наші військові – великі молодці. 204 бригада – наші друзі та клієнти, обслуговуються в нас. Було дуже приємно грати з такими людьми, як Олексій Мельник, Анатолій Цьось та іншими учасниками матчу. Я би хотів, щоб такі зустрічі ми проводили частіше.

Знаю, що поряд з Вашим будинком є невеликий футбольний майданчик. Можливо тепер варто і баскетбольне кільце встановити?

  • (посміхається )Я ніби відчував, що буду мати відношення до баскетбольного клубу і ось в мене є баскетбольне кільце в дворі (показує фото).  Тепер граю не тільки футбол, а й можу вдосконалювати майстерність у баскетболі.

Повернемося до благодійного матчу проти авіаційної бригади. Знаю, що Ви в дитинстві мріяли бути пілотом. Цей матч був для вас особливим?

  • Ми збирали допомогу для цих хлопців. Наша країна бореться проти ворога і ми з усіх сил намагаємося перемогти. Ця бригада оберігає наше небо. Коли вони передислокувалися в Луцьк – я був дуже радий, адже розумів, що військова авіація – захист нашого міста, де живе моя родина та друзі. Хай їх Бог оберігає, а вони оберігають нас. Цей матч мав великий символізм для всіх. Дуже важливо підтримувати бойовий дух ЗСУ, аби вони бачили, що в них є підтримка зі всіх сторін – від громадськості, влади та бізнесу.

Дуже часто матчі «Старого Луцька-Університету» відбуваються і серед буднів, робочих днів. Як виходите з положення, щоб переглядати ігри, або хоча б бути в курсі як зіграла наша команда?

  • Я стараюся відвідувати та переглядати матчі «Старого Луцька-Університету». Дійсно, я часто в русі, займаюся різними питаннями, адже маю не тільки шинний бізнес, а й техніку продаємо. А ще – сім’я: разом з дружиною виховуємо двох маленьких донечок. Коли є можливість – завжди дивлюся матчі, переживаю за команду. Наші хлопці дають бій фаворитам. Вони заряджені та мотивовані. Віримо, що команда закріпиться у Суперлізі.

 Відчуваєте себе своїм у «Старому Луцьку-Університеті»?

  • Я намагаюся вносити свою лепту в баскетбольний рух та наш клуб. Колись ми були молоді і в нас був футбольний фанатський рух. Зараз ми вже не просто вболівальники, а й невеликі функціонери. Дуже приємно, що представники баскетбольного клубу часто запрошують, долучають до заходів, є постійне спілкування та комунікація. Президент клубу, керівництво міста та області, вболівальники – нам всім не байдуже. Я вважаю, що якщо людина вже любить спорт, то цей азарт в крові назавжди.

Розкажіть трішки про свій бізнес. Це важливо в контексті нашої розмови, адже це те, завдяки чому Вам вдається мати фінансовий фундамент, долучатися до фінансування спорту та волонтерства.

  • Не скажу, що це дуже великий бізнес. Я досить давно є підприємцем, ще з 2007 року. Основний бізнес – «Західшина». Маємо невеликий шиномонтаж та склад в Піддубцях, магазин з продажу нових та вживаних шин. Окрім цього, у нас є ще й магазин побутової техніки зі Швеції. Якось так склалося, що мене життя пов’язало з цією гарною королівською країною. Здається, з 1998 року, коли я туди поїхав і поступово зайшов у бізнес. Так, ця справа дає змогу працювати і заробляти, виплачувати податки, наймати працівників, платити їм зарплату. В будь-якому бізнесі важливо працювати, не зупинятися. Певний досвід, який вже в мене є, допомагає мені в житті. Тому є і бажання долучатися до фінансування спорту. Для мене бізнес – завжди рух, поїздки. Зараз їжджу менше, але стараємося розвиватися, триматися на плаву. Бізнес – це як поїздка на велосипеді: не крутиш педалі – відразу падаєш.

Знаю, що «Західшина» допомагає і ЗСУ, Ви активно займаєтесь волонтерством. Розкажіть декілька слів про це.

  • З початку повномасштабного вторгнення була потреба привозити допомогу. Я раніше допомагав армії, а з тих пір почав ще активніше: коштами, транспортом, як волонтер їздив за кордон, привозив те, що замовляли. Окрім цього, активно співпрацював з волонтерами з «Серця Патріота». Вважаю, що зараз треба всіма силами допомагати армії. Шини – це життя автомобіля, його рух. Немає шин – не поїдеш. Все дуже просто. Хлопцям потрібні шини для позашляховиків та інших авто, які використовує армія. Одного разу перед деокупацією Херсона військові замовили через фонд Сергія Притули шини для американських «Хамерів». Я знайшов такі шини, вони замовили і я привіз їм двадцять одиниць. Тому можу сказати, що «Західшина» долучилася частково до деокупації Херсона.

Під час розмови ми вже згадували про Вашу спонсорську допомогу волинському спорту.  Як бізнесмен, очевидно, розумієте, що це гроші, які точно не окупляться та не принесуть прибутку. Що мотивувало і мотивує Вас підтримувати спорт у рідному краї?

  • Я корінний лучанин, народився в цьому місті і люблю його. Дякую батькам та Богу, що маю бізнес і це мені дозволяє долучатися до фінансування спорту. В мене є бажання допомагати. В бізнесі люди звикли заробляти. В спорті так не буває. Заробляють хіба клуби світового рівня. Я не чекаю подяки якоїсь особливої, роблю все абсолютно добровільно. Було таке запрошення – я його прийняв і готовий допомагати настільки, наскільки буде можливість і дозволятимуть фінанси.

Ви вболіваєте за футбольну «Барселону», але є й баскетбольна команда зі столиці Каталонії, яка також грає дуже пристойно, є однією з найсильніших у Європі. Як буде нагода після Перемоги, відвідаєте їх матчі?

  • Я б дуже хотів після перемоги допомогти поїхати комусь з наших військових на футбол чи баскетбол. Це були б незабутні емоції. Я був на таких поєдинках і знаю про що говорю. Сподіваюся, що буде така нагода.

Ви чудово знаєте фанатський рух зсередини. Ультрас БК «Старий Луцьк-Університет», як й інших клубів, зараз воюють. Ультрас – одні з найкращих патріотів?

  • Так, це правда. Ультрас одні з перших взяли зброю до рук. Молода гаряча кров, патріотизм, любов до свого краю роблять такий мікс, що ти не можеш залишатися вдома в таких умовах. Якщо згадати 2014 рік, то всі фанатські двіжі об’єдналися і примирилися. Зараз всі пліч-о-пліч захищають батьківщину. Це приклад для політиків та влади.

Чому бізнес має бути соціально відповідальним?

  • Ми жили зовсім іншим життям. Декого й до цього моменту війна не сильно хвилює, адже є люди інфантильні або байдужі. Я б не хотів нічого мати спільного з такими людьми. Бізнес не може стояти осторонь війни. Ми маємо знаходити час, ресурси, залучати інших для допомоги армії. Якщо є можливість – обов’язково треба допомагати і спорту.

 

 

Розмовляв Андрій Мошкун

Фото: Юрій Євтушко

Рекомендовано

Догори
Підтримати