«Я не хочу грати баскетбол до того часу, коли молоді хлопці робитимуть з мене клоуна», – Олександр Кольченко

Коли Олександр Кольченко залишився без клубу, хіба що найсміливіший вболівальник БК «Старий Луцьк-Університет» міг мріяти, що один з найвідоміших та найтитулованіших гравців Суперліги опиниться у наших лавах. Втім це таки сталося: екс-баскетболіст національної збірної, володар золотих медалей Суперліги, титулу MVP та Кубка України понад місяць тому приєднався до лучан.

Вже у першому матчі за новий клуб Кольченко відповів хейтерам і недоброзичливцям, продемонструвавши результативну та яскраву гру, а згодом були рекорди, командні та індивідуальні успіхи. Втратити такий інформаційний привід та, зрештою, можливість поспілкуватися з легендою вітчизняного баскетболу ми не могли.

Олександр вчасно прийшов на інтерв’ю перед командним тренуванням. У руках – ароматна кава від нових спонсорів нашого клубу. Посмішка, чудовий настрій… Під час розмови стає зрозуміло, чому ця людина добилася значних висот в баскетболі: максималізм, професійний підхід до справи та бажання перемагати у кожному поєдинку.

Олександре, ти, фактично, місяць тут, у Луцьку. Пригадай, як з’явився варіант з нашим клубом? З чого розпочалася ця історія?

  • Сезон я розпочинав у київському «Будівельнику», однак в один несподіваний момент нам повідомили, що команда припиняє існування. Ми були в шоці. Після цього з агентами почали розглядати варіанти продовження кар’єри, але обставини і ситуація в країні, м’яко кажучи, не дуже сприяла багатьом варіантам. Тому ми взяли невелику паузу, я трішки відпустив ситуацію, адже морально було важко перелаштуватися. Згодом агент повідомив, що з’явився варіант з Луцьком. Ми почали пропрацьовувати цю пропозицію, адже в чемпіонаті залишалося не так і багато матчів. Зрештою, вдалося поспілкуватися з головним тренером. За 10-15 хвилин з’ясували всі основні моменти. Дмитро Чайковський розповів мені своє бачення, а я сказав, що не хочу просто так їхати, чітко заявив, що завжди граю лише на перемогу і для мене результат – найважливіше. Його це влаштувало, а мені сподобалося те, що клуб хотів робити зміни і здобувати перемоги.

В тебе є коло спілкування, сім’я, друзі. Чи радився з кимось щодо переходу?

  • Я людина сімейна, тому, звісно, говорив із дружиною. Щодо спілкування з гравцями Луцька, то я знав всіх, але так склалося, що з Максом Дейною ми разом грали в «Черкаських Мавпах», протягом сезону підтримували зв’язок, спілкувалися щодо ситуації в країні, баскетболу. Декілька повідомлень мені вистачило, щоб прийняти остаточне рішення щодо переїзду сюди.

В одній з післяматчевих пресконференції тоді ще гравець «Кривбасу» Олександр Тіщенко говорив про те, що відчуває додаткову відповідальність, адже він один з найдосвідченіших гравців у команді. Якщо глянути на ростер нашого клубу, то, без сумніву, у тебе та Липовцева суттєва перевага за цим компонентом. Не відчуваєш додаткову відповідальність через це?

  • В нас командний вид спорту і він передбачає те, що результат залежить від всієї команди. Ми з Дімою дійсно найбільш вікові та досвідчені гравці в «Старому Луцьку». Звісно, на нас розраховують, тому і відповідальність більша. Це відчувається на майданчику і в роздягальні. Хлопці в свою чергу цінують можливість набратися досвіду у нас, дізнатися щось нове. Ми хочемо поділитися, адже є чим. Було б неправильно суто закритися в собі. Я згадую себе у молодому віці. Кожен сезон в командах було по декілька гравців-іноземців, тренери закордонні, досвідчені українські гравці. Було мало знань і досвіду, але з кожним сезоном я намагався дізнатися щось нове, навчитися. У віці 30 + для кожного спортсмена настає час, коли треба і самому ділитися тим, що знаєш і вмієш.

«Олександр Кольченко нам завжди допомагає, навіть коли просто перебуває на лавці», – заявляв наставник команди Дмитро Чайковський. Втім це дуже тонкий момент, адже буває, що досвідчені гравці занадто активно інтегруються, порушують субординцію, намагаються певним чином впливати на тренувальний процес…

  • Звісно, ми про це говорили і тренер не проти, щоб я ділився досвідом, але дійсно є етичні та професійні моменти. Ми можемо поговорити про все за чашкою кави, він ділиться своїм баченням, я – своїми думками. Насправді, це чудовий симбіоз, коли така комунікація є не лише на майданчику, а і за його межами. Коли я прийшов у «Черкаські Мавпи», команду тренував Максим Міхельсон. Він лише декілька років був на посаді головного тренера. В нас з ним склалися чудові стосунки, які, у підсумку, вилилися в чемпіонство 2018 року. Тренер повинен знайти можливість для спілкування з гравцями. Звісно, що й баскетболісти бувають різні, але якщо ми говоримо вцілому про адекватних людей, то це нормальна практика, коли є такий діалог і він йде на благо команди.

Фактично, після декількох тренувань у нашій команді, у першому ж матчі проти «Політехніки-Галичини», ти набрав 34 очки, провівши найрезультативніший матч у кар’єрі з 2018 року. Як вдалося відразу продемонструвати такий результат? Багато скептиків вважали, що ти не у надто хорошій формі після паузи.

  • Ми професіонали навіть тоді, коли без команди. Для прикладу, коли починається літнє міжсезоння, то якщо ти будеш просто лежати на дивані і згадувати колишні досягнення, тобі буде важко почати новий сезон і набрати форму. Тим більше, в немолодому віці. Тож, звісно, я підтримував форму, знаходив можливості, працював індивідуально. Хочу подякувати за це добрим людям. Думаю, що вони будуть читати це інтерв’ю та посміхнуться на цьому моменті. Коли приїхав в Луцьк, я не був розібраний. Звісно, і не був готовий на сто відсотків. Щодо того матчу, то черкаський зал я люблю, він любить мене, ми з кільцями дружимо давно (посміхається). В мене не було завдання побити якісь рекорди. Лише бажання довести, що з моїм приходом в команді зміняться результати і команда виграватиме частіше. Дуже добре, що наші результати покращилися. Будемо працювати далі. Сподіваюся, що ми ще пошумимо.

Згодом був матч проти «Рівного». Поки єдиний з п’яти поєдинків, в яких ти прийняв участь, і в якому нам не вдалося перемогти. Традиційно Луцьку дуже важко даються перемоги над рівнянами. Невже нам не під силу цей суперник?

  • Треба віддати належне рівнянам. За нинішніми мірками в команди дуже хороший ростер. Наскільки я знаю, що багато гравців там не перший рік грають разом і бачили багато у баскетболі. Щодо результату, то мені здається, що ми були неготовими до тієї форми захисту, яку вони нам запропонували. Трішки не справилися з емоціями. Та й для мене це була лише друга гра. Багато хлопців, може навіть і я, здається, не повірили, що ми можемо перемогти команду з першої трійки. Хоча, як показала гра і наступні матчі, все можливо і все в наших руках. Якщо ми будемо грати в розумний баскетбол, використовувати свої сильні сторони і слабкі противника, то можна боротися і вигравати майже у всіх. Мені, звісно, хотілося б ще раз зіграти з командою з Рівного. Якщо буде така можливість, то я думаю, що ми можемо зіграти набагато краще.

В матчі з «БІПою» в кадр трансляції потрапила твоя суперечка з Дмитром Липовцевим. Що там трапилося?

  • Іноді емоції беруть верх і потрібно їх контролювати, але інколи такими емоціями ти і себе ставиш у потрібне русло, і партнеру по команді допомагаєш. В цьому випадку це нам пішло на користь, ми почали краще грати у захисті, зробили якісь висновки. Ми з Дімою дуже досвідчені гравці і не повинні дозволяти молодим гравцям робити з нас клоунів. Я це сказав прямим текстом.

Незабаром матчі кубка та вирішальні ігри чемпіонату. Люди з команди розуміють, що насправді «все ок». Спортивне середовище теж розуміє, що така комунікація – нормальне явище, але от для людей ззовні все ж варто уточнити: ніякого конфлікту немає?

  • Щодо наших взаємин з Липовцевим, то у нас все нормально, живемо в одному комплексі на одному поверсі, часто ходимо на каву один до одного. Ми поговорили і впринципі немає ніяких проблем. Якщо комусь здалося, що є якийсь конфлікт, то про це не варто переживати. Загалом в нас команда дуже дружня, багато часу проводимо разом. Нещодавно збиралися у піцерії.

«У Хіміку я “став на ноги” як спортсмен, як баскетболіст, як особистість. Десять років в