«Коли я переходив з Суперліги, був готовий до всього, але мене дуже приємно здивував «Старий Луцьк», – Ілля Заєць

«Коли я переходив з Суперліги, був готовий до всього, але мене дуже приємно здивував «Старий Луцьк», – Ілля Заєць

Його імя добре відоме не тільки в Україні, а й закордоном. Ілля Заєць, незважаючи на двадцятирічний вік, має в своєму активі вдалі виступи на міжнародній арені за збірні різних вікових категорій та досвід гри в Суперлізі.

Цього сезону молодий гравець приєднався до БК «Старий Луцьк-Університет», де «коучем» працює Володимир Журжій, з яким вони знайомі з часів збірної. Захисник вдало адаптувався у колективі та вже є одним з ключових гравців. Інформприводів для розмови з Іллею – чимало, тож домовляємося про інтервю.

Прохолодний осінній день. Зустрічаємося в центрі міста і мій співрозмовник відразу вражає професіоналізмом: Заєць, на відміну від мене, приходить на інтерв’ю у повній «амуніції» – шапка, тепла куртка та спортивний костюм. «Немає коли хворіти – багато важливих матчів», – пояснює він.

Прогулюємося до парку і щиро розмовляємо. Це точно не формальне інтерв’ю-допит, а відверта розмова з не по роках зрілим спортсменом.

Соціальні мережі – інформативна штука. Підгледів в Інстаграмі як ти нещодавно святкував день народження. Особливо, веселим був момент, коли до тебе в гості прийшли хлопці з команди…

  • Так, це насправді було дуже приємно. Востаннє мене так вітали хлопці в Києві, з якими я прожив понад п’ять років. Мені дуже сподобалося. Оці всі емоції були незабутніми.

У футбольних клубах є традиція влаштовувати «коридор пошани» для іменинників. Там їх нагороджують стусанами та іншими «приємними» штуками. Чи є щось схоже у баскетболістів?

  • Та ні, я про це не знаю. Все більш-менш спокійно. В «Старому Луцьку» в той день, коли в мене був день народження, було тренування. Я грав з Дімою Швагринським в одній команді і він всі передачі мені віддавав. «У тебе сьогодні день народження – значить всі атаки будеш завершувати ти», – сказав мені жартома Діма. Це теж таке своєрідне і цікаве привітання. А загалом у всіх моїх командах особливих традицій не було. Максимум – збиралися десь з хлопцями після тренування.

Повернімося до того, коли і за яких умов в тебе виник варіант зі «Старим Луцьком»?

  • Декілька років тому я грав в олімпійській збірній з баскетболу 3х3 під керівництвом Володимира Журжія, тому я дуже добре знаю цього тренера. Коли в мене склалася ситуація таким чином, що мені потрібно було шукати новий клуб, то перший, кому я подзвонив – був саме Володимир Іванович. Я знав, що він добре до мене ставиться. Звісно, були й інші варіанти, але я подумав, що саме цей варіант буде найкращим. Я прекрасно знаю гравців, вимоги тренера і його гру. Тому мій вибір був однозначним.

Ти сказав про довіру тренера і я не можу не звернути на це увагу. Наскільки, з огляду на те, що тобі дуже важливо було відчути психологічну впевненість і отримувати побільше ігрового часу, ти звертав увагу на цей фактор при виборі команди?

  • Мені зіграло на руку і те, що я два роки грав у Суперлізі і вже встиг заробити собі хорошу репутацію. Умовно кажучи, моє ім’я бігло перед мною. Думаю, що на рівні Вищої ліги будь-який тренер мене хотів би бачити у себе, але я вирішив піти саме до Володимира Журжія, адже у нас взаємна довіра.

Наскільки важким для тебе було рішення про умовний рестарт карєри після Суперліги у клубі Вищої ліги?

  • Я довго не думав, не переживав. У мене є конкретний план, ціль до якої я йду. Я прекрасно бачив, що у Суперлізі мені поки не вдається закріпитися, отримувати достатньо ігрового часу. Тим паче, з огляду на те, який зараз рівень гравців Суперліги і легіонерів зокрема. Тому, моє рішення було довести всім і, в першу чергу, собі, що я на щось здатен і можу грати баскетбол на найвищому рівні.

Згадую твій матч за команду першої ліги «ВНУ КДЮСШ 1» проти Коростеня і неймовірний «шквал» влучань здалеку. Від чого більше отримуєш задоволення, коли влучаєш сам чи асистуєш?

  • Я ловлю кайф, коли ми швидко ганяємо м’яча, ніхто не перетримує, граємо командно. Мені важливий сам рух на паркеті, коли команда грає як єдиний механізм. Щодо особистих дій – мені це не настільки важливо. Я люблю кайфувати від гри.

Незважаючи на молодий вік, ти зробив собі ім’я і в класичному баскетболі, і в баскетболі 3х3. В Україні почали створювати команди з баскетболу 3х3, гравці яких виступатимуть лише у цьому виді спорту. Якби була пропозиція перейти у таку команду, якою була б твою відповідь?

  • Якщо чесно, то мене кликали в професійну команду з баскетболу 3х3, але я відмовився. Поки в нас тільки починається професійний баскетбол 3х3, створюються команди, тому я обрав класичний баскетбол. Звісно, ми не забуваємо і про команду «Київ Монбат», яка розпалася, на жаль. Тому поки я зосереджений суто на баскетболі 5х5

Але не забувай, що поряд з тобою грає команда «Промбудсфера», яка стала чемпіонами України цьогоріч…

  • Звісно, я це пам’ятаю. Таке не забудеш. Дуже радий за хлопців. (посміхається)

Зараз погода не дозволяє, але я не вірю, що Ілля Заєць не хоче «зарубатися» в баскетболі 3х3 з хлопцями з «Промбудсфери».

  • З великим задоволенням! Ми постійно грали як суперники, а тут ці хлопці вже одноклубники. Ми переймаємо один у одного безцінний досвід. Досвіду в цих баскетболістів вистачає і в них дійсно є чому повчитися.

Я не можу пропустити той момент, про який ти говорив дещо раніше. Ти згадував про те, що знав більшість хлопців, тренера ще до того як перейшов в нашу команду. Що можеш сказати про те, наскільки змінилася думка про команду, коли ти став її частиною?

  • Чесно кажучи, мене про це часто запитують і я відверто відповідаю, що дуже задоволений своєю командою. Коли я переходив з Суперліги, був готовий до всього, але мене приємно здивував «Старий Луцьк». Для прикладу, баня. В жодній команді, в якій я перебував, немає такого. Окрім цього, нещодавно наш президент Олексій Мельник організував командний відпочинок: ми всі зіграли у пейнтбол, посмажили шашлики. Такого, зазвичай, немає в баскетбольних колективах.

Загалом, твоє життя та карєра переважно повязані із центральними та південними регіонами України. Як тобі на Волині? Чи комфортно у Луцьку?

  • Якщо говорити про мову, то я з Вінниці і для мене не проблема розмовляти українською. Та й загалом, у нас дуже добре «топлять» за Україну, тому переїхати на Волинь – для мене було не проблемою. Я люблю дуже свою країну і у мене не виникає жодних проблем.

В тебе в Інстаграмі підгледів фото з ключкою для гольфу. Це ситуативна світлина, чи може ти, як Андрій Шевченко, маєш здібності і в цьому виді спорту?

  • Саме це фото я зробив, коли ми були на Чемпіонаті Європи. Пішли з хлопцями гуляти по місту, побачили міні-гольф і вирішили пограти. Взагалі, я з шести років займався греко-римською боротьбою, вигравав змагання. У мене батько – борець, а мама – баскетболістка. Тому в мене було таке розмежування: я спочатку пішов на боротьбу, потім – на баскетбол. Одночасно займався тим та іншим. Моє здоров’я просто не витримало і довелося обрати щось одне. Я вибрав баскетбол.

До речі, специфіка греко-римської боротьби полягає у тому, що навантаження ідуть на верхні частини тіла: плечі, тулуб, шию, руки. Наскільки це тобі допомагає у баскетболі, зокрема, баскетболі 3х3, де багато боротьби?

  • Скажу відверто, як тільки розпочиналася моя кар’єра, то мені це дуже допомагало. Я був фізично сильнішим за багатьох однолітків, однак з плином часу, коли я грав зі старшими хлопцями, ці козирі зійшли нанівець. Однак, за рахунок швидкості ніг я можу швидко рухатися і займати вигідну позицію.

Будь-який новий колектив – це виклик у напрямку адаптації. Це дуже важливо для новачка, для його впевненості у своїх силах, кондицій. Як пройшла твоя адаптація у нашому клубі?

  • Все пройшло максимально добре. Я про свій перехід розмовляв з Едіком Федчуком і він порадив мені переходити в «Старий Луцьк». Коли почався тренувальний процес, мені важливо було зрозуміти, хто що може і що я можу дати цій команді. Я це зрозумів і процес адаптації пришвидшився. За межами майданчику всі адекватні хлопці. Мені дуже подобається у цій команді.

Розмовляв Андрій МОШКУН

Фото: Миколи ЛЕСИКА