5 березня 2022 року в боях за Ірпінь загинув Михайло «Тягач» Приступа, морський піхотинець, матрос ЗСУ, уродженець села Сирники. В дитячі та юнацькі роки полеглий Герой займався баскетболом, мав хороші задатки для того, щоб статися професійним спортсменом.
28-30 квітня у Луцьку відбудеться четвертий тур Кубка України та етапи чемпіонатів України U-18 та U-23 з баскетболу 3х3. Символічно, що змагання будуть присвячені саме Михайлу Приступі. Незадовго до змагань зустрічаємося з мамою полеглого Воїна Ларисою Борисівною. Наша розмова відбувається в обласній ДЮСШ, де і відбудуться матчі.
Розпочати хочеться зі спорту, адже знаходимося у такій локації і загалом у вас дуже спортивна сім’я. Як у вашому житті з’явився баскетбол?
- Дійсно, у нас дуже спортивна, баскетбольна родина. Я грала баскетбол на професійному рівні, мій чоловік – теж. До речі, граючи за збірну Туркменістану я і познайомилася з ним. Він, як і я, на той момент теж грав за збірну. Для мене був дуже важливий баскетбол на той час, я лише про спорт і думала. Однак чоловік мене сильно зачепив, ми створили сім’ю. Потім народилися дітки і теж почали свій шлях в баскетболі. Дочка грала в різних країнах, за національну збірну виступала. Михайла теж привели у спорт, але чоловік вирішив, що забагато спортсменів у сім’ї. Тоді син почав йому допомагати з роботою. Вони їздили на великогабаритних машинах на оптові ринки. Звідси пішов і його позивний «Тягач». Молодший син Максим також високий, має ріст 2,04 метри, але йому, так як і старшому, батько сказав, що вистачить баскетболістів.
Низка хлопців, які займалися з Михайлом баскетболом, ділилися спогадами про нього, згадують його хорошими словами. Згадайте, будь ласка, як Ваш син почав займатися цим видом спорту?
- Спочатку з другого класу він ходив на плавання, а потім вже на баскетбол. Щодо баскетболу – це була наша ініціатива. Міша спочатку почав тренуватися з дівчатами, бо тренувань для хлопців не було. Дівчата, до речі, були старші на два-три роки. На той час цей вид спорту лише набирав обертів у Луцьку. Він також займався в Сергія Смітюха. Його вікової категорії не було і Михайло тренувався зі старшими. Згодом, я так думаю, під Мішу вже почала набиратися команда. Він був високий, два метри і шість сантиметрів, але в нього дуже добре була розвинута координація. Ріст не заважав, а навіть навпаки.
Хлопці розповідали, що Михайло був добряком, але водночас і дуже непоступливим на майданчику. Яким він був вдома?
- Міша був різним, як і всі діти. Слухав батька, допомагав йому. Він будував плани на майбутнє, але опинився на війні. Чим доросліший він ставав, тим більше часу проводив з військовими, багато читав. Михайло був лідером у житті, до нього прислухались. Наш син був хорошою людиною.
Які емоції йому дарував цей вид спорту?
- Якщо вони програвали, то ми знали всі правильні і неправильні дії: він по полицях розбирав гру і аналізував де хто помилився.
Напевно, розуміючи, що його батьки і рідні добре розуміються в баскетболі.
- Звісно, Михайло це усвідомлював. Поки грав баскетбол, то всі розмови були про гру, про стратегії, про змагання. Так само на війні, коли приїжджав, то розповідав про кожен вихід, аналізував стратегії і хід боїв.
Михайло був активним учасником Революції Гідності, а згодом захишав нашу землю на війні. Пригадайте, будь ласка, за яких обставин це трапилося?
- В 2014 році Міша з татом повертались з оптового ринку з Донецька. В Києві якраз розпочинались події на Майдані Незалежності, зароджувалася Революція Гідності. Він дізнався про це, вийшов з автомобіля і як був одягнутий, отак і поїхав на Майдан. Приїжджав додому і знову туди повертався. Коли почалося вторгнення росії на українські території, Міша пішов сам у військомат. Чоловік, Міші батько, теж пішов у військомат. В січні 2015 року вони були вже в ДУЦі (Добровольчий Український Корпус «Правий сектор»). В чоловіка виникли проблеми зі здоров’ям, він підліковувався. До кінця 2016 року Міша був у 8-му батальйоні УДА «Правого сектору» «АРАТТА». Згодом він повернувся, зустрів дівчину. Вони почали виготовляти футболки з патріотичними написами. Однак син не зміг довго сидіти тут, знову пішов у військомат, підписав контракт з 503 окремим батальйоном морської піхоти, який базувався в Маріуполі. В жовтні 2022 року в нього мав закінчитись контракт. Але почалася повномаштабна війна, Міша опинився біля Києва, в Ірпені загинув. Всі його особисті речі лишились в Маріуполі.
Чимало хлопців, які разом з Михайлом грали у баскетбол, зараз у лавах ЗСУ. Гравець нашого клубу Петро Глушко, який займався разом з Вашим сином, також захищає нашу незалежність. Напевно, баскетбол, окрім спортивної складової, ще й виконує соціальну функцію, виховує патріотів?
- Звісно. Баскетбол –це командна гра, завжди є спілкування з гравцями, тренерами, з іншими командами, вболівальниками. Це масовість і згуртованість людей, відчуття того що, коли ти впав, то тобі допоможуть піднятись і прикриють.
Ваша донька виступала за національну збірну з баскетболу. Чим зараз займається Олександра?
- Вона вийшла заміж у Швейцарії. Зараз – домогосподарка, не займається баскетболом. Неподалік Франція. Коли приїжджають наші дівчата-баскетболістки, з якими вона грала і товаришує, то спілкується з ними.
Чи є у Вас час та можливість стежити за баскетболом?
- Намагаюся стежити через Фейсбук за «Старим Луцьком», дитячими змаганням, за «Шаблею». Коли є нагода – читаю про це.
Свого часу Ви також мали тренерський досвід. Зараз працюєте?
- Ні, після загибелі Міші я три місяці була вдома, майже не їла, було дуже важко. Якби був кіт чи пес, то може було б якось легше. Максим, менший син, побачив, що така ситуація і приїхав з Києва. Тоді я почала по трішки вставати, оживати. Але досі дуже складно, почалися серйозні проблеми зі здоров’ям.
Наступний етап Кубка України та чемпіонату України з баскетболу 3х3 буде присвячений пам’яті Вашого сина. Чи плануєте прийти на матчі?
- Мені дуже приємно, що про мого сина пам’ятають. Так, я буду три дні на змаганнях.
Розмовляв Андрій Мошкун
Фото: Юрій Євтушко
