Олександр Феодосійович Корець – тренер з базової фізичної підготовки, лікар баскетбольного клубу «Старий Луцьк-Університет». А ще – людина з колосальним спортивним та життєвим досвідом. Його вихованці досягали значних висот у легкій атлетиці, стронгмені, тенісі. Зараз його життя – це баскетбол і «Старий Луцьк».
Тем для розмов з Олександрем Корцем є чимало. Намагаємося виділити головне і домовляємося про інтерв’ю. Зустрічаємося перед тренуванням основної команди. Мій співрозмовник, незважаючи на не дуже «льотну» погоду, традиційно приїздить на велосипеді. Вмощуємося на трибунах обласної ДЮСШ і розпочинаємо розмову.
Ви в баскетболі досить давно, але розпочинали шлях з інших видів спорту. Згадайте, будь ласка, як і при яких обставиних Ви опинилися в саме у баскетболі.
На той час я був у легкій атлетиці та у стронгмені. Мій провідний учень Кирило Чупринін паралельно виступав саме у стронгмені. При цьому, він був чемпіоном та рекордсменом світу. В легкій атлетиці у нього були досягнення призера чемпіонату Європи та учасника Олімпійських ігор. Тож в мене вже була певна планка і в роботі, і в цілях. Коли постало питання про зміну поколінь, то я обрав для себе щось нове – баскетбол. Була пропозиція від керівництва «Волиньбаскету». Вирішив спробувати, хоча не зовсім віддавав належне тому, чи вийде у мене. Як виявилося – досвід був вдалим. Ми швидко досягнули рівня призерів та чемпіонів України, перемогли у Кубку. У нас була досить хороша команда, тренерський колектив, який вірив у свою справу і добре робив її.
Це все плавно перейшло у «Старий Луцьк». За це дяка президенту Олексію Мельнику, який в дуже тяжку хвилину протягнув руку і, фактично, врятував чоловічий баскетбол у Луцьку. Тому ці всі моменти, про які я згадував вище, поступово перенеслися і надалі. Ми вдало виступали у Першій лізі, перейшли у Вищу. Головне, на мою думку, те, що наша команда зараз продовжує прогресувати.
Зміни – це завжди дуже непросто. Особливо важко наважитися щось змінити, коли в тій чи іншій сфері ти вже досягнув хороших результатів. Як швидко Ви зрозуміли, що зробили правильний вибір, надавши перевагу баскетболу?
Досить швидко. Зізнаюся, що я йшов у цей вид спорту з дещо іншим уявленням. Хоча, якщо розібратися, то баскетбол є синтезом бігу, стрибків та метання. Однак за короткий проміжок часу я зрозумів, що просто перенесення знань з легкої атлетики мені буде недостатньо. Потрібно опиратися на іншу підготовку, біомеханіку бігу, стрибка, тощо.
Мені допомогло те, що в легкій атлетиці у мене були вихованці на рівні чемпіонів України, майстрів спорту, майстрів спорту міжнародного класу від спринту до метань. Це різноманітні навики. Коли я почав переносити це на баскетбол – великих складнощів не виникало. Тим більше, що в проміжку баскетбольної кар’єри у мене ще був досвід у великому тенісі. Я переконаний у тому, що закони у спорті діють одні і ті ж. Питання в тому, наскільки ти грамотно їх використовуєш і розумієш цей процес.
У наш час в Україні дати старт новому успішному проекту є дуже важким завданням. Чи відразу повірили, що «Старий Луцьк-Університет» буде успішним та займе гідне місце на баскетбольній мапі України?
Абсолютно точно і щиро вірив, адже у нас вже була на належному рівні методична та організаційна складова. Думаю, що організаційна складова у нас на сьогоднішній день перевищує багато команд Суперліги. Ми маленьким ресурсом здатні робити велику роботу. Це заслуга президента, тренерів, менеджменту, тих людей, які працюють у клубі. Це все було виношено, продумано і вдало перенесено. Впевнений, що при достатньому фінансовому ресурсі ми можемо спокійно грати навіть з лідерами Суперліги.
Вже впродовж тривалого періоду часу Ви працюєте поряд з Володимиром Журжієм та Дмитром Чайковським. Чи комфортно працювати у такому поєднанні тренерів?
Якщо відверто, то я вважаю, що професія тренера в нашій країні дуже недооцінена. Тим більше, роль тренера так званої середньої ланки. От, для прикладу, наша група Вищої ліги. У командах працюють тренери дуже серйозної кваліфікації, відчувається тренерська думка. Я не бачу в нашій групі команд без тренерського почерку.
Щодо «Старого Луцька», то в нас присутня робота тренерського штабу в хорошому розуміння цих слів. В наших тренерів є критичне мислення, прагнення дійти істини, опираючись на колективну думку. В таких видах спорту як баскетбол, це є одним з вирішальних моментів. Ті виклики, які зараз кидає прогрес гри, можуть не вміститися в голову однієї людини і дуже важливо вміти працювати в команді. Думаю, що в нас це вміння є.
Основна команда вже зіграла низку поєдинків у Вищій лізі. Втім головні випробування ще попереду, тож дуже важливо перебувати не лише в хорошій ігровій формі, а й мати належні функціональні кондиції. Як оціните функціональну форму гравців «Старого Луцька» на цей момент?
У минулому році під час підготовки ми мали багато непростих обставин, адже ці всі карантинні моменти, звісно, накладають відбиток на підготовку. Цьогоріч ми розпочали готуватися до сезону на місяця раніше, ніж минулоріч. Це внесло свої складнощі. Тому ідуть певні корективи у підготовці команди і зараз. Я вважаю, що цьогоріч в нас є всі шанси справитися зі всіма викликами і поступово до плей-офф вийти на пік своєї форми.
З вашим досвідом Ви, без сумніву, розумієте, що окрім функціональної форми, дуже важливий і психологічний стан команди, командний дух, мікроклімат у колективі. З цим все впорядку чи є складнощі?
Скажу відверто, що за всі роки, я не пам’ятаю, коли у «Старому Луцьку» був поганий мікроклімат. Можливо, ситуативно бувають невеличкі непорозуміння, але вони є скрізь. Наша команда – це одне ціле.
А тепер хочу поговорити про Ваш вплив на мікроклімат в команді. Не секрет, що у Вас є життєві історії, анекдоти на будь-яку ситуацію. Це свідоме бажання зарядити позитивним настроєм колектив чи такий стиль життя?
Поза майданчиком я така сама людина, як і всі. Завжди таким був і буду. Мені не треба чогось вигадувати, я не граю ніякої ролі. Можливо, когось гостро критикую, з гумором, але я впевнений, що хлопці на це не ображаються і розуміють, що це не зі зла. Це нормальні речі. І сам я ніколи на жарти не ображаюся.
Я б хотів зупинитися на тих глибах тренерської професії, з якими мені пощастило працювати в легкій атлетиці. Чого вартий лише Віталій Афанасійович Петров – тренер Сергій Бубки, або той же Євген Корсак, який тренував Юрія Білонога. На той час вітчизняна легка атлетика була одною з кращих у світі. Інколи боляче дивитися на те, що з нею відбувається зараз. Однак, мова не про це трішки. Тоді, спілкуючись з фахівцями екстракласу тренерського цеху, я багато в них вчився. І не тільки в професії, а у вмінні спілкувати з учнями, згладжувати якісь моменти.
Під час інтерв’ю гравець нашого клубу Ілля Заєць, який грав у клубах Суперліги, розповів про те, що його приємно здивувала наявність у розкладі «Старого Луцька» бані. Знаю, що це була Ваша ініціатива. Кажуть, що баня для Вас – цілий спортивний ритуал. Розкажіть трішки про це.
Колись збірна НДР домінувала у багатьох видах спорту, хоча країна була невелика за розміром. В них був принцип: вони пускали всіх у спортивний зал чи на стадіон, але ніколи і нікого не пускали в баню та їдальню. Те, що відбувається на майданчику – очевидно і це важко приховати. Але ті тонкості, які є у функціональній підготовці, зокрема, баня, термомасаж – це особливі знання. Я їх набув, переніс і намагаюся ділитися цим з хлопцями. Роблю все, щоб привчити їх до загальної культури, розказати що таке імунна система, як вона реагує на різні аспекти. Це дуже важливо.
У вас чимало учнів, вихованців – тенісисти, легкоатлети, баскетболісти. У сучасному світі експерти дуже багато говорять про те, що спортсмен має бути професіоналом не лише на майданчику, а й за його межами, акцентуючи увагу на харчуванні, режимі, поведінці у побуті. Кого б зі своїх вихованців Ви виокремили як професіонала не лише під час змагань та тренувань, а й у повсякденному житті?
Звісно, про Кирила Чуприніна я можу говорити довго. Це спортсмен світового рівня. Його два рекорди світу досі не побиті. Королева Єлизавета вручала йому кубок. Більшість людей спорту і так все знають. Також я дуже радий за свого вихованця Дмитра Піддубного. Він був рекордсменом області, переможцем Кубка України з бігу на сто метрів. Те, що він зараз переріс в топ-менеджера – це від спорту і тих цінностей, які у нього формувалися.
Не можу не згадати і про Віктора Міщука, який зараз відповідає за фізичну підготовку в СБУ. Це людина великої сили волі. Він повернувся в спорт після важкої травми. Ми почали працювати разом після цієї травми і дійшли майже до рівня Майстра спорту міжнародного класу.
Я не хочу образити нікого з хлопці, бо про жодного з них я не можу сказати погано. Якщо я почну розказувати про кожного, то піде дуже багато часу. Мої учні, зазвичай, стали достойними людьми в цьому житті. І у спорті, і за його межами.
Зазвичай, люди спортивні – дещо забобонні і я розумію, що на наступне запитання Ви, можливо, будете відповідати дещо обережно. Тим не менш, не лише моїм спостереженням є те, що в нашої команди, в порівнянні з суперниками по Вищій лізі, дещо менша кількість травм. Як то кажуть «Хай Бог дає»… Очевидно, що це дуже залежить від базової фізичної підготовки, відновлення. Як Вам вдається мінімалізувати цей аспект?
Я проношу це все із попередньої діяльності. Мій основний постулат – результат може давати лише повністю здорова людина. З пошкодженнями чи мікротравмами це зробити не вийде. Впевнений, що правильно поставлена робота мінімалізує перевантаження органів, сухожиль, мязів. Це призводить до довголіття в спорті, приносить відчуття свіжості, впевненості. Це все пов’язано один з одним і воно криється не лише в тій роботі, що роблю я. Це залежить від усіх тренерів.
Тут потрібне вміння не тільки добре провести відновлення, а й правильно завантажити гравців. Оці кити: методика, техніка, біомеханіка і функціональне відновлення – те, на чому стоїть спорт. І неважливо, який це вид спорту. Для мене пріоритет – здоровий спортсмен, але баскетбол є дуже контактним видом спорту і часом трапляються ті випадки, які прозводять до травм. Цього, на жаль, уникнути неможливо.
Будь-яка людина, яким би вона не була трудоголіком, повинна не лише працювати, а й добре відпочивати. Ваші близькі і друзі говорять, що Ви є шанувальником риболовлі. Як у Вас з’явилося таке захоплення?
Один з корифеїв української легкої атлетики, якого я дуже шаную, Юрій Юхимович Ревенко, сказав мені геніальну річ: «Тренеру дуже потрібно вміти готувати їжу і ловити рибу». Перше дає нам вміння методично розкласи свої знання з правильним дозуванням. А риболовля дуже добре виховує терпіння. Найбільша хвороба молодих тренерів – бажання дуже швидко отримати результат. І коли це бажання накладається на амбіції не зовсім зрілих гравців – це приводить до не зовсім доброго результату. Треба розуміти, що той чи інший навик виховується роками. Тому риболовля – це і відпочинок, і певний спосіб світогляду.
Легка атлетика та баскетбол – ключові види спорту у Вашому житті. Уявімо, що одночасно відбуваються топові змагання з цих видів спорту і у Вас є можливість переглянути лише одну трансляцію. Що б Ви обрали?
Звичайно, баскетбол. Легка атлетика – це вид досягнень, який зрозумілий вузькому колу фахівців. Глядач бачить людину, яка перша прибігає на фініш і це триває відносно недовго. Не знаючи всього механізму підготовки, можливо, це все не так емоційно сприймається. А от баскетбол – дійство на рівні вистави. Тут багато виконавців, режисерів. Якщо теніс – пік індивідуального інтелекту, то баскетбол – вершина командного інтелекту. При всій повазі до інших видів спорту.
Підсумувати нашу розмову хочеться на перший погляд простим і лаконічним питанням: що для Вас «Старий Луцьк»?
Баскетбольні традиції у нас закладалися ще тоді, у «Волиньбаскеті». Однак «Старий Луцьк» – це своєрідна мікрокультура, яка стрімко розвивається і є дуже цікавою для людей. Я бачу, що «Старий Луцьк» дуже органічно існує в соціумі, у місті. По кількості акцій, подій, відкритості до суспільства ми, напевно, на лідируючих позиціях. Всі види спорту і команди мають право на існування, займати свою нішу. В нашій команді всі розуміють, що має бути не просто сильною спортивна складова, а й те, що є речі поза спортом, однак вони не менш важливі.
Розмовляв Андрій Мошкун
Фото: Миколи Лесика
