Євген Коровяков – точно не «ноунейм». Цей гравець має хороший досвід виступів у Суперлізі та Вищій лізі України. На початку цього сезону він приєднався до «Старого Луцька», а до того декілька років поспіль успішно виступав за БК «Рівне».
Тем для розмов з Євгеном – чимало, тож вирішуємо зустрітися з гравцем перед командним тренуванням. Коровяков приходить традиційно раніше і, як завжди, в хорошому настрої. За п’ятнадцять хвилин встигаємо згадати про всяку всячину зі світу баскетболу, а ще – жартуємо, трішки філософствуємо і поспішаємо встигнути до початку тренування.
Женя, зазвичай, досвідчені гравці проходять на тренування пізніше. Так би мовити «на досвіді». Ти ж завжди приходиш у числі перших поряд з молодими хлопцями. Звідки взялася така звичка?
- Треба ж підготуватися до тренування. Для мене це дуже важливо. Тренування – один з головних складників баскетболу. З цього починається гра. Глядачі думають, що ми лише граємо. Насправді ж, щоб вигравати, добре виглядати на майданчику, треба робити багато речей: бігати, кидати і так далі, і тому подібне. Гра – це кінцевий результат. Ми багато працюємо над цим.
Повернемося до того, як ти з’явився у нашому клубі. Розкажи про це.
- Тут немає ніякого секрету. Ми перетиналися з Володимиром Івановичем Журжієм, розмовляли стосовно цього, але у мене був контракт з Рівнем. Все впиралося в це. Коли я став вільним агентом – здзвонилися і домовилися, знайшли точки дотику.
Як ти приймав це рішення: радився з кимось чи вирішив все сам?
- Дуже важливо – куди я йшов. Цих хлопців я всіх знаю. З більшістю – пограв в одній команді. Звісно, коли переходиш в іншу команду – дуже важливо почути думку близьких людей. У мене брат баскетболіст, зараз грає за збірну ветеранів. Батько також має відношення до баскетболу. Я завжди, коли роблю якийсь вибір спілкуюся з рідними. Так, останнє слово за мною, але думку запитую завжди.
На рівні Вищої ліги протистояння Луцьк-Рівне можна, напевно, прирівняти, як колись було у «суперці» між БК «Київ» та БК «Азовмаш». З огляду на таку принциповість, статус «дербі», як до переходу в Луцьк поставилися хлопці з Рівного?
- Всі ж ми дорослі люди. Так, є дербі, але це тільки на майданчику. Адекватні люди всі ставляться до таких речей з порозумінням. Сподіваюся, що наша команда та рівняни будуть тільки прогресувати, матчі будуть ще цікавішими. Це шоу, яке подобається глядачам. Дербі завжди цікаві для вболівальників: «Одеса» – «Миколаїв», «Дніпро» – «Прометей» – між цими командами завжди боротьба. З хлопцями з Рівного ми залишилися у хороших стосунках і спілкуємося.
П’ять років тому ти грав за луцький «Волиньбаскет» разом з Федчуком, Швагринським, Глушком та іншими гравцями, які зараз виступають за БК «Старий Луцьк-Університет». Чи підтримував протягом цього часу спілкування з екс-одноклубниками?
- Так, ми часто перетиналися на майданчику. З Едіком Федчуком ми ще й у Севастополі грали разом. Звісно, віталися завжди зі всіма хлопцями. Баскетбольний світ – не дуже великий і це нормально, коли гравці спілкуються між собою.
Ти пройшов з командою збори, встиг вже зіграти декілька поєдинків. Як оціниш ігрову взаємодію на майданчику? Чи можна сказати, що вже є хороша зіграність та взаєморозуміння?
- Хочу сказати, що, на мою думку, ми ще трішки сируваті, не показуємо і половину своїх здібностей. Чемпіонат тільки розпочався, будемо працювати і, думаю, з кожного грою буде все краще. Будемо притиратися один до одного, награвати комбінації і ставати тільки краще.
Від досвідчених гравців, зазвичай, вимагають більше, ніж від молодих. Цьогоріч до нашої команди приєдналися ти та Ілля Заєць. Від тебе, як від рекордсмена Вищої ліги за кількістю набраних очок, досвідченого і майстерного гравця, вболівальники вимагають результату відразу. Чи не відчуваєш через це додаткової відповідальності?
- Звісно, я сам відчуваю це. В «Старому Луцьку» залишився кістяк минулорічної команди. Це дуже добре. Я прийшов допомогти, але тут, в більшості, теж хлопці з хорошим досвідом. Я можу десь точково підказати, проте на нас всіх лежить відповідальність. Всі, хто виходять на майданчик відповідають за свою гру . Немає різниці молодший гравець чи досвідченіший – у грі всі рівні. Звісно, старші гравці, такі як я, Федчук, Швагринський, Юрченко – повинні бути кістяком та опорою.
Івано-Франківськ, Луцьк, Рівне – твоя баскетбольна мапа явно західноукраїнська. Вже відчуваєш себе своїм на західній Україні?
- Так, звісно! Це велика частина мого життя. З двадцяти років я приїхав у Івано-Франківськ. Це дуже гарне місто. У мене багато слів українських в лексиконі з’явилося. Чистою українською мовою я розмовляти не можу, але ці роки не пройшли дарма. Вся наша Україна – дуже гарна. Я побував всюди. Справді, так вийшло, що саме на заході нашої держави часто живу. Коли їду додому – я завжди сумую за Західною Україною
Спочатку – тренувальні збори, а зараз розпочався дуже насичений баскетбольний сезон, буде чимало матчів. Чи є у тебе вільний час?
- Сезон завжди починається непросто – ігри, поїздки, але мені це подобається. Дружина вже теж звикла до такого графіку. Баскетбольна кар’єра – не довга: треба ловити момент! Я завжди молодим кажу: «Поки є час – кайфуйте. Тренувальний процес, матчі, виїзди – це смак баскетбольного життя». Я за цим засумував під час міжсезоння.
Згадували ми вже про досвідчених гравців, але в команді і чимало молоді. Напівжартома, але не можу не запитати: у «Старому Луцьку» є дідівщина?
- Такої як армійської дідівщини, щоб нам прали шкарпетки і тому подібне – немає, але з повагою ставитися до старших точно треба. Ну і, звісно, десь м’ячі принести, водичку – з таких дрібниць складається баскетбол. Це нормальне явище. Я теж був молодий і теж це робив. Такі традиції схожі у всіх видах спорту. Тут виховується дисципліна: ти повинен відповідати не тільки за себе, а й за колектив.
Розмовляв Андрій Мошкун
Фото: Миколи Лесика
