Головний тренер БК «Старий Луцьк-Університет» Володимир Журжій – серед когорти наставників, які однаково успішно працюють як в класичному баскетболі, так і у 3х3. Цю тезу своїми виступами неодноразово підтверджували його підопічні. Останній аргумент – свіженький: збірна України U-18 зупинилася за крок від медалей Чемпіонату світу. Ця тема і стала ключовою в нашій розмові.
Володимире Івановичу, вже пройшло трішки часу, емоції вляглися. Коротко проаналізуйте виступ Ваших підопічних на Чемпіонаті світу.
- Ці хлопці – це покоління віце-чемпіонів Європи, тому ми не безпідставно чекали від них вдалого виступу на Чемпіонаті світу. Вважаю, що гравці заслуговували на «бронзу», але пропустили на останній секунді кидок суперника. За винятком гри з Францією, ми досить рівно пройшли весь чемпіонат. Французи стали чемпіонами заслужено, вони не мали проблем навіть зі збірною США. Це дуже атлетична команда, яка грає на інших швидкостях. Загалом, ми турнір провели добре. Звісно, хотілося трішки кращого результату. Хлопці виглядали дуже непогано і це не лише моя думка. Нам пророкували медалі. Шкода, що трішки не вистачило.
Тим не менш, гравці продемонстрували низку яскравих матчів. Впевнений, що хейтити і сильно критикувати команду не було причин. Що Ви сказали хлопцям за підсумками турніру?
- Це третє покоління хлопців, яке я випускаю у дорослий баскетбол. Вони зіграли останні матчі в юнацькому баскетболі. Я сказав їм приємні слова, не хотілося навіть розбирати ніякі помилки. Тим більше, вони були дуже засмучені. Не бачив сенсу їх критикувати чи щось таке. Тому я потиснув гравцям руки і подякував. На жаль, нам не вдалося залучити, фактично, півзбірної з минулого сезону через об’єктивні причини. Половини збірної, яка завойовувала медалі чемпіонату Європи, не було у складі. І я шукав людей, які зможуть їх гідно замінити. На чемпіонаті Європи в нас була піднята висока планка. Треба було її втримувати. Тим більше, не у всіх був досвід таких турнірів. Для Гулі та Дюпіна це були взагалі перші матчі в складі збірної.
Тим не менш, серія престижних змагань для Вас не завершується. Ще одні Ваші підопічні, збірна U-17 з баскетболу 3х3 зовсім скоро стартує на Чемпіонаті Європи. На якому етапі зараз підготовка до змагань?
- Це взагалі інша історія. Мене призначили тренером цих хлопців в авральному режимі. Тренер цієї команди не зміг приїхати і коли вже йшли збори, мені запропонували очолити і цю команду. З різних причин не вийшло зібрати хлопців раніше. Всі гравці знаходилися закордоном, хлопці займалися навчанням, клубною кар’єрою. Частині не вийшло приїхати на збори. Окремо хочу згадати про кваліфікацію. Кваліфікаційний турнір був дуже складний і непростий. Раніше в кваліфікації були групи і переможці виходили відразу на чемпіонат Європи. Зараз групу виграти мало. Треба зіграти ще один стиковий матч. При тому, що ми були другі у Європі. Зрештою, ми з гідністю пройшли кваліфікацію. В підсумку, ті хлопці, які пройшли кваліфікацію і поїдуть на чемпіонат Європи. Гравці зараз знаходять на фінальному етапі підготовки – вони на турнірі в Румунії з моїм асистентом Ярославом Ковальовим. Поки я на Чемпіонаті світу – команда тренуються з ним. Далі ми зустрічаємося в Будапешті в аеропорту і далі вирушаємо на Чемпіонат Європи.
Напевно, ми вже десь і звикли, що наші юнацькі збірні претендують на високі місця…
- Так, можливо, десь повторюся, але дійсно ці хлопці підняли високо планку. Це вдалося досягнути і завоювати серйозною роботою. Нас поважають у юнацькому світі баскетболу 3х3. З перших днів працюємо і психологічно щодо комплексів меншовартості. Гравці знають, що їх попередники демонстрували хороший результат і націлені також прагнути до цього. А це дається не просто. Зрештою, є ряд країн, можливо, до яких трішки лояльніше ставлення у ФІБА. Ці країни часто проводять змагання, чемпіонати світу і Європи. Відповідно, їм не треба проходити кваліфікацію. Нам же треба постійно кваліфіковуватися і відповідати стандартам. Це мене постійно тримає в тонусі, а я тримаю в тонусі хлопців.
Очевидно, що частину часу Ви провели закордоном зі збірними. Однак хочеться запитати і за «Старий Луцьк» та наше місто в контексті баскетболу 3х3. Вистачало часу стежити за новинами та комунікувати з командою?
- Роботи було багато, але, звісно, я стежу за тим, що відбувається у Луцьку. Це моє основне місто роботи, моє місто, де знаходиться моя команда, Я на постійному зв’язку і володію всією інформацією. Ми спілкуємося з Дмитром Чайковським, і з Олексієм Мельником. Постійно читаю новини. Багато моїх дітей, підопічних долучаються до турнірів, які невтомний Дмитро Чайковський організовує. Дай Боже, щоб, незважаючи на війну, ми провели повноцінний чемпіонат. Повага всім, хто працює над тим, щоб баскетбол у місті Луцьку жив – це і міська та обласна влада, і спонсори, і наш клуб. Дуже важливо зберегти те, що ми збирали по частинці цих п’ять років, всю нашу структуру.
Розмовляв Андрій Мошкун
